Активно працював у пісенному жанрі. Автор численних пісень та романсів на слова українських поетів, зокрема А. Малишка («Білі каштани», «Вчителька», «Київський вальс», «Пісня про Дніпро», «Пісня про рушник» та ін.), П. Воронька, Т. Масенка тощо. Cтворив також «Героїчну увертюру» (1947), вокально-симфонічну поему «Тополя» на слова Т. Шевченка (1966), хорові композиції; обробки українських народних пісень (збірка «Українські народні пісні в записах Платона Майбороди», 1986); музику до драматичних вистав — «Не називаючи прізвищ» В. Минка (1953) та ін., кінофільмів «Долина синіх скель» (1955), «Далеке і близьке» (1957), «Гроза над полями» (1958), «Літа молодії» (1959), «Кров людська — не водиця» (1960), «Дмитро Горицвіт» (1961), «Абітурієнтка» (1973), «Прості турботи» (1974), «Прощавайте, фараони» (1975), «Дипломати мимоволі» (1977).
Багатолітня співдружність П.Майбороди і А.Малишка розпочалася з "Колгоспного вальсу", який набув найширшої популярності. Плодами спільної праці композитора і поета стали понад двадцять пісень, серед яких такі шедеври, як "Рідна мати моя" ("Пісня про рушник"), "Ми підем, де трави похилі", "Білі каштани", "Київський вальс", "Пісня про вчительку".
Цікава історія виникнення "Київського вальсу". У листі до П.Майбороди і А.Малишка студенти Київського медичного інституту висловили свою мрію про пісню, присвячену квітучому Києву, який їм хотілося б закарбувати в душі, коли вони, вже молоді лікарі, роз'їдуться по різних куточках країни. Саме студенти–медики й були першими слухачами і виконавцями пісні, яка згодом набула повнокровного життя, стала однією з найулюбленіших.
Вальсова стихія виявилася близькою творчому обдарованню композитора. "Колгоспний вальс", "Київський вальс", "Білі каштани", написані згодом "Студентський вальс", "Друзі хороші мої", "Дніпровські хвилі" та інші мелодії відомі не тільки в Україні, а й у багатьох державах світу, особливо там, де є великі українські громади: США, Канаді, Австралії, країнах Латинської Америки. Ці пісні нагадують українцям далекий рідний край, його природу і людей.
Та найбільшим успіхом і в Україні, і поза її межами користується "Пісня про рушник". Вона була написана до кінофільму "Літа молодії" (1959) на одному диханні. Укладаючи музичні фрази, П.Майборода навіть зробив начерк приблизного варіанта поетичного тексту: Пишучи слова до цієї пісні, А.Малишко зберіг перші два рядки, запропоновані композитором. Ця пісня є своєрідною квінтесенцією вокальної лірики П.Майбороди.
Останнім спільним твором композитора і поета стала пісня "Моя стежина". Слова А.Малишко написав уже в лікарні, в лютому 1970 p., a музику йому так і не довелося почути. Це лебедина пісня поета, де глибоко осмислюється життя, де є образ вузенької, протоптаної босими ногами стежини у рідному селі, котра веде у світ широкий.
Багато років П.Майборода співробітничав із Київською кіностудією ім. О.Довженка, писав музику до численних кінофільмів.
Вокально-ораторіальні твори:
вок.-симф. — ораторія «Дума про Дніпро» (сл. А.Шияна і Т.Масенка, 1954),
поема «Тополя» (сл. Т.Шевченка, 1966),
2 кантати (1956, 1974);
для симфонічного оркестру: -
«Героїчна увертюра» (1947);
пісні (понад 100) -
«Розлягалися тумани» (сл. О.Новицького),
цикл про Героїв Соц. Праці (сл. О.Ющенка),
«Колгоспний вальс»,
«Білі каштани»,
«Київський вальс»,
«Пролягла доріженька»,
«Ми підем, де трави похилі»,
«Рідна мати моя» («Рушничок»),
«Ти моя вірна любов»,
«Гаї шумлять біля потоку»,
«Моя стежина»,
«Пісня про козацькі могили»,
«Пісня про вчительку» та інші (всі на сл. А.Малишка),
«Друзі хороші мої» (сл. Т.Масенка),
«Якщо ти любиш» (сл. М.Нагнибіди),
«Партизанська дума» (сл. М.Стельмаха),
«Виростеш ти, сину» (сл. В.Симоненка),
«Тополина баркарола» (сл. В.Сосюри),
«Рідна земле моя»,
«Подвиг» (обидві на сл. Д.Луценка),
«Не збивай, зозуле, цвіту» (сл. М.Ткача),
«Я до тебе у пісні іду» (сл. Т.Мезенцевої) та ін.;
пісні для дітей;
обробки народних пісень;
музика до театральних вистав, кінофільмів:
«Долина синіх скель» (1956), «Далеке і близьке» (1957), «Гроза над полями» (1958), «Зміна починається о шостій» (1958), «Літа молодії», «Одеса» (1959), «Кров людська — не водиця» (1960, думи), «Дмитро Горицвіт», «Українська рапсодія» (1961), «Люди не все знають» (1964), «Дума про Британку» (1969), «Абітурієнтка» (1973) «Прощайте, фараони!» (1975), «Прості турботи» (1975), «Дипломати мимоволі» (1978),' «Оглядини» (1979), «Візит до Ковалівки» (1980).